Основна винагорода приватного виконавця є однією із суттєвих гарантій його діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, який в свою чергу визначений у ст. 27 цього ж Закону.
Не дивує той факт, що боржники шукають різні шляхи, щоб уникнути цієї виплати. Найбільш популярний спосіб – спроби оскаржувати дії виконавців, процесуальні документи виконавчого провадження у судовому порядку.
Нам вдалося захистити права приватного виконавця та підтвердити правомірність дій приватного виконавця щодо стягнення із боржника основної винагороди на рівні суду касаційної інстанції.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 4 серпня 2020 року м. Київ, розглянувши справу № 200/13920/19-а (адміністративне провадження № К/9901/4147/20), зробив, зокрема, наступні висновки: виходячи із положень Закону України «Про виконавче провадження», вирішення питання щодо стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження стягнуто основну винагороду приватного виконавця.
Початок примусового виконання
Початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що має наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню. Законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.
Боржник намагався уникнути сплати основної винагороди виконавцю, шляхом отримання у господарському суді ухвали про розстрочення виконання судового рішення, при цьому постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 05.02.2019 року, а ухвала суду про розстрочення виконання судового рішення 06.02.2019 року. Цьому факту Верховний Суд дає наступну оцінку: розстрочення виконання судового рішення не змінює визначеного виконавчим документом основного зобов’язання, крім того, така розстрочка відбулася вже після відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди 05.02.2019 року, тобто після початку примусового виконання виконавчого документу та вчинення певних виконавчих дій, в тому числі арешту коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.
Необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права у даній справі були визнані висновки суду першої інстанції, про що зазначено в постанові суду апеляційної інстанції. У зв’язку із поданням боржником касаційної скарги, дана справа стала предметом розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який дав свою оцінку та розтлумачив підходи до правильного застосування норм Закону України «Про виконавче провадження», що стали предметом спору.
