Часто перед стягувачем постає дилема який спосіб виконання судового рішення найкращий: Приватний виконавець чи орган державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Розповімо вам про обидва інститути та підсумуємо плюси та мінуси кожного.
Приватний виконавець
Приватні виконавці уповноважені державою Україна в особі Міністерства юстиції на здійснення діяльності з примусового виконання рішень, отримали посвідчення приватного виконавця та внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Стягувач має право власного вибору приватного виконавця з числа включених в реєстр, а також легальну можливість додаткового зацікавлення його шляхом сплати додаткової винагороди за угодою.
Приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності та працює індивідуально.
В Україні за законом встановлені виконавчі округи: території областей та міста Києва, АРК та міста Севастополь. Приватний виконавець має право відкрити виконавче провадження, якщо боржник або його майно знаходиться в межах виконавчого округу на території якого він має зареєстрований офіс. Водночас, відкривши виконавче провадження, далі приватний виконавець має право діяти вже по всій території України розшукуючи та стягуючи майно та доходи боржника.
Приватний виконавець здійснює примусові заходи на підставі виконавчих листів, наказів, постанов та ухвал судів, виконавчих написів нотаріусів, посвідчень комісій по трудовим спорам, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження.
Обмеження компетенції приватного виконавця встановлені статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, крім:
1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;
3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;
4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;
5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;
8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;
9) рішень про конфіскацію майна;
10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;
11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Для нових приватних виконавців стаж діяльності яких менше одного року встановлено ліміт у 20 млн. двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Вже з другого року діяльності приватний виконавець має право виконувати рішення на будь-яку суму без мінімального та максимального ліміту.
Приватний виконавець зобов’язаний до початку здійснення діяльності застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами на суму не менше загальної суми стягнення за виконавчими документами (протягом перших трьох років діяльності, далі не менше 10% таких сум).
Відкриття виконавчого провадження відбувається на підставі заяви стягувача до якої додається оригінал виконавчого документу. Строки відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника однакові для приватного виконавця та органу ДВС та складають до трьох днів з моменту пред’явлення виконавчого документу для відкриття та негайно для накладення арешту на майно.
Приватні виконавці як правило роблять це швидше за державних адже отримують документи та приймають рішення безпосередньо без бюрократичних процедур.
Жодних судових або інших зборів за подання рішення на виконання приватному виконавцю не передбачено.
Приватні виконавці заробляють свою винагороду з боржника у розмірі 10% стягнутої ним суми боргу або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Також приватний виконавець стягне з боржника витрати виконавчого провадження, та компенсує їх стягувану у випадку авансування. Якщо приватний виконавець не може стягнути борг, за звичай, він оплати не отримує. Але часто приватні виконавці просять оплату базових витрат виконавчого провадження, які при неможливості стягнення покладаються на стягувача. При цьому приватний виконавець надасть висновок про причини неможливості виконання та розрахунок понесених витрат.
Рівень успішного виконання у приватних виконавців вищий за рівень успішності органів державної виконавчої служби, працівники якої – державні виконавці отримують низьку зарплату та 2% від стягнутої суми, але з обмеженнями по максимальній виплаті та бюрократичними затримками у виплатах, а отже не мають особливо великого стимулу стягувати.
Державна Виконавча Служба
Органи державної виконавчої служби мають територіальну та ієрархічну структуру.
Компетенція більшості первинних відділів ДВС розповсюджується на райони області або міста з сумою стягнення до 25 млн. грн., обласних відділів від 25 до 50 млн., та відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту від 50 млн. грн. та вище. Відділи функціонують як класичний державний орган з канцелярією, розподілом справ між державними виконавцями, дотриманням вимог трудового законодавства, перевантаженістю справами та хронічною нестачею персоналу, погодженнями керівником відділу процесуальних дій, бухгалтерією в казначействі та іншими бюрократичними атрибутами та процедурами.
За виключенням найвищого відділу, інші відділи не мають права виконувати рішення самостійно по всій території України та зобов’язані або передавати всю справу до іншого відділу або надавати окремі доручення до інших відділів у випадку зміни місця знаходження боржника або необхідності стягнення з майна яке знаходиться на іншій території, що значно уповільнює процес стягнення. Дії та бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені в адміністративному порядку безпосередньому керівнику та керівникам вищого рівня. Рішення та дії Приватного виконавця можуть бути оскаржені тільки до суду.
При успішному стягненні орган ДВС також компенсує стягувачу понесені ним витрати виконавчого провадження.
При неможливості виконання рішення орган ДВС закриває виконавче провадження та надає висновок про причини.
Як підсумок:
Приватний виконавець плюси:
- набагато вища результативність стягнення завдяки суттєвим фінансовим стимулам;
- мобільність та можливість діяти по всій території України та незалежно від суми стягнення;
- швидкість прийняття процесуальних рішень через відсутність бюрократичних перепон для виконання;
- можливість власного вибору конкретного виконавця з числа зареєстрованих;
- право безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника – юридичної особи.
Приватний виконавець мінуси:
- недостатня кількість приватних виконавців у певних регіонах України;
- заборона виконання рішень проти держави та державних підприємств;
- заборона виконання рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень щодо дітей;
- бажане покриття базових витрат при неможливості виконання.
Органи ДВС плюси:
- присутність майже в кожній адміністративно-територіальній одиниці України;
- відсутність обмежень по категоріям рішень: виконання стягнень з держави та державних підприємств, виселення та вселення, щодо дітей; додатковий функціонал по аліментам;
- відсутність обов’язкових зборів та авансування витрат виконавчого провадження навіть при неможливості виконання.
Органи ДВС мінуси:
- малий рівень успішного стягнення через недостатність стимулів, бюрократію та перевантаженість, недостатність кількості державних виконавців пропорційно кількості виконавчих проваджень;
- обмеження компетенції певним територіальним районом, неможливість мобільно діяти по всій території України;
- неможливість вільного вибору певного державного виконавця з числа працівників органу та серед відділів регіону;
- корупційні ризики.
